Польський інтерес в українських справах

.

На початку квітня президент Польщі Броніслав Коморовский заявив в інтерв’ю телеканалу TVP, що завдання Польщі «не реагувати виключно на кризу в Україні, не гасити політичну, економічну і військову пожежу, а почати систематично підтримувати процес модернізації України, щоб допомогти їй і реалізувати власні національні цілі».

Перед польським керівництвом сьогодні стоїть виключно складне завдання: як одночасно розв’язати проблему «двох Украин», з якими Варшава, на думку польських фахівців, «має справу» вже не перший рік. Перша Україна представлена центральною владою, що сидить в Києві. Поляки, на думку польських експертів, «можуть і повинні з нею працювати». Друга – це Західна Україна з її 5 мільйонами населення. З цією Україною Варшава зв’язує «кожну напругу між поляками і українцями», причому особливу роль тут грає «ідеологія, що розділяється частиною активістів Союзу українців Польщі».

«Перша Україна« погана для поляків тим, що, за словами глави Інституту геополітики в Ченстохове Лешека Сикульского, політика Варшави на цьому напрямі »значною мірою спрямовується польською розвідкою, що тісно співпрацює з американськими і британськими спецслужбами«. А інтереси англосаксів далеко не завжди співпадають з інтересами европейцев-континенталистов, особливо тих, хто негативно відноситься до планів конфронтації з Росією.

«Друга Україна« погана для поляків тим, що її представники, що піднялися сьогодні до положення »національних лідерів«, що окупували Київ, прямо заявляють центральному польському виданню Rzeczpospolita вустами прес-секретаря »Правого сектора« Андрія Тарасенко, що Волинська різанина, під час якої бандерівці вирізували багато десяток тисяч польських дітей, жінок і людей похилого віку, що це »бредятина«, а »етнічна справедливість вимагає, щоб землі, на яких українці жили тисячі років були повернені Україні. Я говорю про Перемишле і ряд повітів… Ми хочемо забрати тільки те, що нам належить«.

Люди, що публічно висловлюють територіальні претензії до Польщі, є сьогодні реальною політичною силою на Україні; вони представлені, окрім іншого, в армії і спецслужбах. У самій Польщі їм теж є на кого спертися: вони цілком можуть розраховувати на «п’яту колону» в Східній Польщі, що є в певному значенні заповідником українського націоналізму. Цей заповідник впродовж багатьох років містився на засоби держбюджету Польської республіки.

Оплотом цієї течії є українське населення підкарпатських воєводств Польщі. В основному це нащадки головорізів і шанувальників ОУН-УПА – войовничі адепти бандерівської ідеології, що живуть уздовж польського кордону з Україною. Актив представлений діячами Союзу українців Польщі – радикальній організації бандерівського толку, що фінансується польським урядом, канадсько-американською діаспорою і владою Львівщини. За інформацією польських ЗМІ, ця організація(Союз українців Польщі) активно займалася збором і переправленням на територію України допомоги для майдану і на потреби бойовиків. Одна з головних ролей в цих операціях належить генеральному консулові України в Перемишле Олександру Бачику, який в числі перших виступив проти законної влади у своїй країні і призвав поляків допомогти українцям в «боротьбі за європейське майбутнє»(Бачик тоді явно лукавив, оскільки сьогодні його однодумці вже заявляють польським журналістам, що Україні не місце в Євросоюзі, оскільки «це суперечить ідеї національної держави»).

Та все ж основна проблема Варшави, пов’язана з «другою Україною», – не польські українці(на користь цього говорить, наприклад, інформація, що прослизнула в Інтернеті, про те, що Яценюк веде переговори про передачу Польщі трьох галіційських областей України до кінця 2014 року під приводом порятунку їх від «гуманітарної катастрофи»). Головний головний біль Варшави, пов’язаний із загостренням «українського питання», викликаний іншим. Про це відверто пише редактор створеного за підтримки Міністерства культури і сенату Республіки Польща порталу Kresy.pl, що спеціалізується на тематиці «східних кресов»(територій України і Білорусії) Томаш Квасницкий : «Євросоюз – це форма германської гегемонії, і тільки тому він сьогодні все ще існує. Асоціація України з ЄС сприятиме тому, що сфера впливу Німеччини значно розшириться… Навіть якщо Україна не розвалиться на частини, необандерівська ідеологія може поширитися. І тоді Україна бандеризируется уся цілком буквально за декілька років. Процес засвоєння ідей ОУН-УПА йде нестримно, особливо серед молоді. Не бачу жодної перешкоди до того, щоб така держава не перетворилася на васала Німеччини. Оскільки навіщо йому орієнтуватися на Варшаву? Та і що ми можемо йому запропонувати»?

Чи може Україна, якщо там переможуть ідеї Степана Бандери, перетворитися на «васала Німеччини», як припускає редактор порталу Kresy.pl Томаш Квасницкий? Відповідь на це питання, доленосне для Східної Європи і польських інтересів на Сході, шукатимуть 8 квітня президент Броніслав Коморовский і члени екстрено збираного для обговорення положення на Україні Кабінетної ради – спеціального конституційного органу, який складається з членів Ради міністрів Польщі і скликається президентом для обговорення проблем особливої важливості.

А тим часом польські ЗМІ і МЗС Польщі вже випромінюють пихату упевненість в швидкій перемозі на Сході: сайт зовнішньополітичного відомства Польщі публікує переможні реляції і витяги з європейської преси, в яких «Варшава давно визнана Європою носієм експертного знання по Україні і Росії»(Le Soir), а міністр Сікорський визнається «гідним Нобелівській премії миру»(La Libre Belgique). Центральні польські видання передруковують обкладинки тижневиків, що проголошують главу МЗС Польщі Радослава Сікорського «новим лідером Європи, який змінює європейську політику і історію»(Respekt, Gazeta Wyborcza).

Виникає питання, а що із цього приводу насправді думають брюссельські чиновники і західноєвропейські сусіди Польщі з «старої Європи»? Наприклад, ті ж німці? За вирахуванням, зрозуміло, тих, хто серйозно сприймає польську заявку на європейське лідерство. Дуже схоже, що не реагуючи доки на гримлячі фанфари польських патріотів, Берлін і Брюссель запасаються алібі. Про всяк випадок: якщо справа на Україні піде «не в ту сторону», можна буде відразу вказати на винуватців ганебного провалу – Варшаву, а персонально її головного дипломата Сікорського і президента Коморовского.

Hack-news рекомендує :